Помилки RESIDENTS

Никто не знает, откуда они
И никто не видел их лиц,
Но во имя их женщины варят сталь,
А дети падают ниц.

Б.Гребенщиков. “Боже, помилуй RESIDENTS”.

Про RESIDENTS можна говорити годинами i нiчого не сказати. Про RESIDENTS знають майже всi, але насправдi нiхто не знає про них нiчого. Нiхто не знав їх особисто. Цiлком певно можна лише сказати, що наступного року явищу пiд назвою RESIDENTS виповнюється тридцять рокiв. Але неможливо iз аналогiчною певнiстю затвердити, що RESIDENTS зараз — це тi самi люди, що починали в шiстдесят дев’ятому. Я не знаю жодного резидента, якому вдалося б залишитись нерозкритим на протязi тридцяти рокiв та ще й вести весь цей час напружену та плiдну пiдривну працю. Двоє зв’язних — Снейкфiнгер та таємничий М.Сенада — мертвi. Третiй — Дядечко Вiллi — вважає, що мовчання — це золото, й мовчить. Рано чи пiзно пристрастi мають вгамуватись. Зараз все виглядає як в старому анекдотi про Штiрлиця: “Хто це такi? — питає Бон Джовi в Майкла Джексона, показуючи на купу дивного вигляду людей в масках. “А-а, це RESIDENTS. Вони пiдривають поп-культуру.” “Ну й хай собi. Все одне No Pasaran”.

Pasaran, ще й як Pasaran.

А може й нi.

Резидентами народжуються

Всi “кiнцi” ведуть нас до Луїзiани, де й народились майбутнi RESIDENTS, де й зустрiлись вони в мiстечку Шревепорт, пiд час навчання в школi. Але категорично стверджувати це неможливо. Легенда доводить, що зустрiлись резиденти завдяки спiльним iнтересам (як, наприклад, проза Селiнджера, особливо — славетний “Catcher In The Rye”) та спiльним розчаруванням (як, наприклад, жлобська Луїзiана). I ось десь у шiстдесят шостому нашi, на жаль, безiменнi герої залiзли на вантажiвку та поїхали в Сан-Франциско — мiсто, де майже немає жлобiв, але є, мабуть, щось на зразок земного раю. “Немов змучений привид, я виповз з автобуса — ось, нарештi, й Фрiско: довгi вулицi, незахищенi вiд вiтру, трамвайнi дроти, огорненi туманом. Я пройшов кiлька кварталiв. На розi Мiшн та Третьої стрiт вимагали ранковi дрiбнi грошi дивовижного вигляду жебраки. Десь лунала музика”. (Дж. Керуак. “On The Road”, 1957). Але вантажiвка дотягнула резидентiв лише до Сан-Матео, де вона щасливо зламалась.

Далi деяка прогалина, яка була заповнена деякими спробами знайти себе, що не менш щасливо вiдбулося в шiстдесят дев’ятому. Про дивний експериментальний бенд почали ширитися чутки, деякi з них дiйшли до вух британського гiтариста Фiлiпа Лiтмана. Картина друга: Лiтман їде до Калiфорнiї познайомитися iз RESIDENTS, але їде чомусь через Баварiю, де, як доводить легенда, й живе таємничий Н.Сенада, що в той час займався досить цiкавою справою — записував на плiвку спiви птахiв. Шестидесятидвохрiчний Сенада, нiмецький композитор та фiлософ, вирiшує приєднатися до Лiтмана в його подорожi на захiдне узбережжя США, щоб подивитись на цей диво-бенд, про який йому розповiдав Фiлiп.

З цього, власне, й розпочинається iсторiя RESIDENTS. Таємничий Н.Сенада та Фiлiп Лiтман на прiзвисько “Снейкфiнгер” (це прiзвисько вiн одержав вiд резидентiв у сiмдесят першому, на концертi в Boarding House) вплинули на RESIDENTS в неабиякiй мiрi та обумовили екстравагантнiсть резидентiв та, в певнiй мiрi, рiзнобарвнiсть iнтересiв RESIDENTS. Лiтман — як гiтарист, Сенада ж вразив резидентiв власними теорiями — Фонетичної органiзацiї та Теорiєю невiдомостi. Заключним етапом оформлення RESIDENTS як явища стало заснування власного лейбла — Ralph Records. Це вiдбулося в сiмдесят другому.

Дещо про Теорiї Таємничого Н.Сенади

Таємничий Н.Сенада (по-iспанськи це означає “вдосконалюватись”) довiв до свiдомостi молодих та зелених RESIDENTS свої теорiї, а також викладав їм основи музики ескiмосiв. Один з п’ятьох “резидентiв” не витримав та розчинився у Всесвiтi, залишивши квартет, що вiдразу почав примiряти на себе сенадiвськi винаходи. Теорiя фонетичної органiзацiї доводить, що звук — це найперша за важливiстю одиниця, яка й має складати музику, а не навпаки (подiбна теорiя iснує також в лiнгвiстицi). Теорiя невiдомостi доводить, що митець повинен працювати в “невiдомостi”, осторонь вiд уваги публiки, мас-медiа та прихильникiв, що своїм втручанням заважають творчому процесовi. Як тiльки митець намагається сподобатись публiцi, плоди його працi обертаються з мистецького твору на справжнiсiньку фiгню. Остання теорiя стала “резидентським” АЖП (активна життєва позицiя). Все, що стосується приватного життя RESIDENTS, залишається невiдомим. Задля контакту iз навколишнiм середовищем (рiвно як задля захисту вiд нього) iснує Cryptic Corporation, що була заснована в сiмдесят шостому друзями “резидентiв” — Джоном Кеннедi, Джей Клемом, Хардi Фоксом та Хамером Флiнном; на цей момент в компанiї працюють лише Фокс та Флiнн, що й займаються всiма справами. “Резиденти” ж залишаються iнкогнiто, приховуючи обличчя пiд масками, шоломами антирадiацiйних скафандрiв, ку-клус-кланiвськими балахонами та чудернацькими головними уборами у виглядi велетенських очних яблук. RESIDENTS вважають, що їхнi iмена та прiзвища не мають нiчого спiльного з тим, що вони роблять — останнє важливiше за те, як їх звати, що вони вдягають та з ким сплять. Чотири олiгофренного вигляду чоловiки на обкладинцi “Big Bubble”, як виявляється, ще не RESIDENTS. Хлопець праворуч — фан RESIDENTS з Нiмеччини, що завiтав до Cryptic Corporation пiд час зйомки, ще один пiзнiше обслуговував сцену пiд час “13th Anniversary Tour” (турне одинадцятирiчної давнини). Решта? (Скажи менi, хто твiй фан:).

Внесок таємничого Н.Сенади настiльки вагомий, а особистiсть його настiльки таємнича, що вiн схожий на чергову легенду, що їх так багато навколо RESIDENTS. Вважається, що Н. Сенада помер у дев’яносто третьому. Чи був взагалi Таємничий Н.Сенада?

Зустрiчайте резидентiв

До того, як на свiт з’явився Ralph Records, “резиденти” намагались флiртувати iз Warner Bros. На той момент в активi гурту, що не мав навiть назви, було чотири сорокахвилиннi програми, т.з. “прото-альбоми” — “Rusty Coathangers for the Doctor”, “The Ballad of Staffed Trigger”, “Baby Sex” та “Warner Bros. Album”. Останнiй було надiслано Халву Халверстадту з Warner Bros, що займався в той час справами Кептейна Бiфхарта. Халверстадту плiвка категорично не сподобалась, окрiм того, в Халверстадта виникла проблема: вiн знав, куди її повертати, але не знав, кому (хай живе теорiя невiдомостi). Вiн був змушений накреслити на конвертi: “to RESIDENTS” (в значеннi “тим, що проживають за адресою”). “Резидентам” це не могло не сподобатись.

У квiтнi сiмдесят четвертого з’явився довгограючий дебютний “Meet The Residents”, в якому власне музики було вiдверто замало. Але на вiдмiну вiд першого сингла “Santa Dog”, який просто нiхто не помiтив, “Meet The Residents” викликав деякий резонанс завдяки обкладинцi, що виглядала як пародiя на “Meet The Beatles” iз БIТЛАМИ у виглядi… ракiв. Далi — бiльше: виявляється, що ракоподiбнi BEATLES — це компромiс, бо попередню обкладинку опротестувала видавнича фiрма. Що на нiй було зображено, можна тiльки уявляти…

Тодi ж було записано ще один альбом — “Not Available”, який було вирiшено нiколи не друкувати. Справдi, навiщо?

Через два роки, на початку лютого, “резиденти” видали наступний шедевр — альбом та вiдео “Third Reich’n'Roll” — екстравагантну та насичену отрутою пародiю на поп-музику того часу, iз “Hey Jude” та “Sympathy for the Devil”. Обкладинка — чергова провокацiя, а саме — Дiк Кларк у виглядi фюрера. У Схiднiй Європi платiвка вийшла пiд назвою “Third Consider’n'Roll” та iз залiпленими свастиками. В музичному планi ця платiвка цiкавiша за попередню, тут нарештi викреслюється манера RESIDENTS, що набула розвитку та вдосконалення на наступних платiвках гурту. Павутиння, нав’язливих мелодiй, монотоннi iндустрiальнi фрагменти, iнструментарiй вiд дошки для прання до саксофона, архаїчна електронiка, гротескнi голоси та суворо дозована самоiронiя, що дозволяє RESIDENTS балансувати на межi кiчу й не впадати в нього остаточно.

Всi цi додатки RESIDENTS можна прослiдкувати також на прикладi платiвки “Not Available”, що все ж таки побачила свiт через чотири роки пiсля запису. Ralph Records змушенi були надрукувати “Not Available” замiсть “Eskimo”, запис якого не було здiйснено вчасно.

Окрiм того, “Not Available” дещо пом’якшив негативнi враження вiд “Fingerprice” — першої платiвки вiд Cryptic Corporation. Через мiсяць пiсля “Not Available” вийшла не менш приємна штука — “Dusk Stab Buster And Glenn”, два мiнi-альбоми, що в дискографiї RESIDENTS iз найбiльш симпатичним, невибагливим та легкодоступним в планi розумiння того, що вiдбувається, записом. Супер.

Ескiмо

“Dusk Stab Buster And Glenn” приваблює тим, що цей альбом є просто збiркою пiсеньок — кумедних, розважальних, чудернацьких. Бiльшою частиною iдеї RESIDENTS грунтуються на формах бiльш великих за обсягом, нiж двох-трьох хвилинна пiсенька (i навпаки). “Eskimo”, “The Mole Trilogy” та “Commersial Album” — це три найбiльш значнi концептуальнi роботи RESIDENTS, якi треба розглянути окремо, хоч, як на мене, тут все гаразд iз спiввiдношенням форми та змiсту.

“Eskimo” може дослухати до кiнця лише людина iз мiцними нервами, хоч ця платiвка з бiлого вiнiлу вважається шедевром RESIDENTS. Матерiал “Eskimo” було записано майже за чотири роки на традицiйних iнструментах ескiмосiв — кiстках нарвала, шкурi тюленя та його ж черепi. З анотацiй на конвертi можна дiзнатись про деякi особливостi життя та побуту ескiмосiв, якi тут переказувати не досить зручно. Взагалi це щось середнє мiж аудiоiнсценуванням за мотивами ескiмоського фольклору (щось на зразок дитячих платiвок “Сказка за сказкой”) та реконструкцiєю музики первiсних людей. Дивує вбивча серйознiсть проекту — але, може бути, в цьому й закладено iронiю.

“The Mole Trilogy” — проект, бiльш глобальний за “Eskimo”, в першу чергу — за обсягом. Йдеться про платiвки “Mark of The Mole” (1981), “Tunes of Two Cities” та “Intermission” (обидвi — 1982), “Big Bubble” (1985, заключна — четверта! — частина трилогiї), вiдео “Moleshow” (1984) та турне “The Mole Show Tour”. Сюжет трилогiї знайомий з дитинства. “Елої все ще володiли поверхнею землi, тодi як морлоки: робили для них одяг та пiклувались про їхнi повсякденнi потреби. Ясна рiч, що початковi вiдносини цих двох рас стали прямо протилежними.” (Герберт Уелс, “The Time Machine”, 1895). В центрi “The Mole Trilogy” — сутичка двох культур, риб (Chubs) та кротiв (Moles). Кроти, що символiзують робiтничий клас, працюють, а риби, що символiзують буржуазiю, ясна рiч, розважаються. Тут можна пригадати також добре вiдомих Тесляра та Моржа. Цiкаво, що риб’ячi справи переданi завдяки грайливим джазовим темам (ресторацiя), кротовi — це електроннi шуми та iндастрiел (мовляв, фабрика). Сутичка мiж рибами та кротами вiдбувається завдяки вiдмiнностям у питаннях полiтики, етики та духовностi. Iнтригує фiнальна рiч з “Tunes of Two Cities” — iндустрiально-джазова мiшанина.

Й, нарештi, “комерцiйний альбом” та “One Minute Movies” у виглядi вiдеододатку (1980). Ця платiвка має неофiцiйну назву “Тор — 40″ та складається з сорока речей тривалiстю в одну хвилину. Це, так би мовити, персональний Тор — 40 вiд “резидентiв”, в якому всi сорок мiсць займають, безперечно, RESIDENTS. Вони припускають, що стопроцентна комерцiйна пiсенька має грати рiвно хвилину — в трихвилинному хiтi найбiльш вдала частина, як правило, повторюється тричi. Щось на зразок логiки у цьому є.

Треба ще додати, що на початку вiсiмдесятих проект “The Mole Show” ледь не довiв Ralph Records до банкрутства — без цього епiзоду картина виглядала б неповною.

Ще трохи марної iнформацiї

Але це ще, звiсно, не все. Було б невдячнiстю не пригадати ще кiлька проектiв RESIDENTS, без яких було б нудно жити. “Американськi композитори” — серiя з двадцяти платiвок, що була розпочата у вiсiмдесят четвертому. Iснують двi платiвки серiї “George & James” (це про Джорджа Гершвiна та про Джеймса Брауна) й “Stars and Hank Forever”. Умовно сюди можна вiднести також “The King and The Eye”, що було присвячено творчостi Елвiса Преслi.

“The Freak Show” (”Шоу потвор”) — останнiй на сьогодення великомасштабний проект The RESIDENTS. Йдеться про Гаррi-голову, Германа (людину-крота), Ванду (жiнку-хробака), Джека — хлопця-без-кiсток, карлика Мiкi та iнших не менш гiдних персонажiв. Проект мiстить в собi, звичайно, платiвку та вiдео, перфоманс, книжку графiчних робiт, CD-ROM та саунд-трек до нього.

Було б також неввiчливiстю не пригадати зв’язкiв RESIDENTS з колегами. Найбiльш довгою та плiдною виявилась спiвпраця “резидентiв” iз Лiтманом, що тривала довгi роки (Лiтман помер 1 липня вiд серцевої недостатностi) — RESIDENTS були присутнi на всiх платiвках “Снейкфiнгера”, що з’являлись на Т.Е.С. Tones/Esoteric Music Group. Iснують також плiвки “резидентiв” iз Джоном Кейджем. Решта прикладiв спiвавторства — це, як правило, iз гуртами та виконавцями, що друкувались на Ralph Records — NEGATIVLAND, SCHWAMP та RENALDO and the LOAF. A propos, YELLO допомогли вийти “в люди” саме RESIDENTS — перший LP “Solid Pleasure (80, Ralph) було продюсовано “резидентами”. На Ralph друкувались також не менш вiдомi HALF JAPANESE та TUXEDOMOON.

Зараз RESIDENTS знов щось нам готують. Можливо, коли ви вивчатимете цю статтю, новий альбом вже надiйде у продаж. А зараз до нашої уваги пропонується подвiйний CD iз записом тогорiчного жовтневого шоу RESIDENTS разом iз славетним Фредом Фрiтом — перший виступ “резидентiв” за останнi сiм рокiв. Чи братиме Фрiт участь у запису нового альбому, доки невiдомо.

Мiсце RESIDENTS в свiтоглядi психiчно здорової людини

RESIDENTS — це суто американське явище. Європа розважається iншим чином. Всеяднiсть “резидентiв” у виборi засобiв (неймовiрна здатнiсть конструювати музику з будь-якої сировини!), що замiшана на нетривiальному музичному мисленнi, зробила RESIDENTS улюбленцями ВУЗiвських меломанiв та пiжонiв, що естетствують. Ексцентричнiсть на межi поганого смаку тут приваблює слухача, хоч деякi платiвки вiдверто — та навмисно — поганого смаку, i з цим важко не погодитись. Деяка частина слухачiв купляє їх записи саме тому, що вони — RESIDENTS, решта не купляє iз аналогiчних причин. “Резиденти” переросли свої безглуздi платiвки, вiдео, шоу, створивши власний перевернутий на зворотнiй бiк свiт. Адольфо Б.Касарес в оповiданнi “Герой жiнок” знайшов декiлька цiкавих слiв про те, що “всiм нам цiкаво знайти отвiр в реальностi, що здавалась настiльки цiлiсною”. Iнша справа, що реальнiсть, яку створили RESIDENTS, не завжди до вподоби. Музика “резидентiв” часом скидається на липкий гумовий жах, пiд час якого досить важко прокинутись.

У той же час все це дуже весело. Традицiї музичної ексцентрики — вiд Стравiнського, через Вареза та Штокхаузена прямим шляхом до Кептейна Бiфхартa та Френка Заппи — надають можливiсть вiдчути за плечима не тiльки Тор-40. Знущання iз набридливої поп-музики переросло в знущання iз музики взагалi. Однозначне ставлення до “резидентiв” не спiввiдноситься iз поняттям “RESIDENTS” — можна прослухати одну рiч та вигукнути: “Це — генiально!” лише для того, щоб заткнути вуха, коли почнеться наступна.

А мiж iншим, “резидентський” вiдео-арт представлено в Музеї сучасного мистецтва в Нью-Йорку, а в колекцiї Лос-Анджелеського музею сучасного мистецтва ви маєте нагоду побачити костюми та декорацiї Mole Show. “Резиденти” — музиканти, художники, актори, RESIDENTS — найбiльш впливовий та поважний independent-гурт на цьому свiтi. Великi аутсайдери майже переконали нас в тiм, що насправдi аутсайдери — ми.

Менi чомусь здається, що в новому альбомi RESIDENTS набудуть другого (третього? четвертого?) дихання. Все, що нам залишилось, — це пожалiти себе.

Чи були взагалi RESIDENTS?

© Неофициальный сайт ЛНМА им. Лысенко
email администратора сайта andsale@hotmail.com