Леся Горова: свiтлий промiнь з дитинства

Всi маленькi дiти знають спiвачку Лесу Горову. Всi маленькi дiти люблять спiвачку Лесю Горову. Кiлька рокiв тому вони спiвали її пiсню кожного разу, коли йшли спати. У дитячих садках вони вивчали її пiсню напам’ять та спiвали хором. Але дiти та їхнi батьки не знали тодi про спiвачку Лесю Горову, хоча чули її пiсню кожного вечора. Чули, адже всi малюки мають власну телевiзiйну програму “На добранiч, дiти”. I для них це не менш важливо, анiж для декотрих iнформацiйна програма. Одного разу, коли Леся виконала цю пiсню, до неї пiдiйшов малюк i спитав: “Тьотю, ти що, з телевiзора вилiзла?”.

Хай це звучить банально, але Леся ще у дитинствi мрiяла стати спiвачкою. Вона була товстенька та балакуча. Її енергiї вистачило б на весь дитячий садок. Це маленьке сонечко буквально тероризувало всiх знайомих i незнайомих, аби вони послухали, як вона спiває. Коли хтось телефонував, вона як метеор бiгла до слухавки та на прохання покликати батькiв, казала:”Так, я покличу, але спочатку заспiваю”… I спiвала народнi довжелезнi пiснi з п’ятнадцати й бiльше куплетiв.

Всiм було смiшно вiд Лесiних “концертiв”. Багато хто глузував з цього приводу, але не батько. I досi iснують записи домашнiх виступiв невгамовної дiвчинки, якi завбачно зробив її тато. Фiгура батька надає статтi про свiтлу та життєдайну спiвачку надзвичайного драматизму. Лесiного тата було репресовано за часи радянської влади. Вона вже вчилася грати на бандурi у музичнiй школi, коли його посадили у в’язницю. Леся питала у матерi, де тато. “У лiкарнi”, — вiдповiдала мати. I Леся йшла до тої “лiкарнi”, тягнула з собою бандуру — вона хотiла негайно вилiкувати батька своїм спiвом та грою. Її не пускали, а Леся плакала та благала. Нарештi дозволили. Посеред страшного “лiкарняного” побуту милозвучна українська пiсня сприймалася, як справжня революцiя.

“Зараз вже не тi часи”, — зiтхаю я, мов старий. Але, погодьтесь, того запалу часiв першої “Червоної Рути” вже давно немає. Мiсце первинного українського мистецького ентузiазму зайняв доброчинний помiркований шоу-бiз. Леся Горова була учасником першої “Червоної Рути”. У 91-му виступала у Великобританiї. У серпнi стався ГКЧПiстський путч, Лесю вiдмовляли повертатися, але… Це ще одна драматична сторiнка її життя. Вона спiзнилася на поїзд, добу протремтiла в Голландiї, ще кiлька днiв нервувала у Польщi в суцiльному невiданнi про долю близьких та рiдних, просто знайомих, Батькiвщини… Перше бажання Лесi, коли вона нарештi дiсталася Львова — поцiлувати землю.

Леся Горова завжди тримається бiля малят. Зараз вона працює у Київськiй дитячiй академiї мистецтв iз маленькими обдарованими музикантами i надихається вiд них у наш винятково матерiалiстичний час незаймано свiтлим та щирим.

Такi її пiснi, вони сповненi спокоєм та фiлософським лiризмом. I вони не для дiтей. Тобто, нi, — для дiтей, для тих, хто залишається дитиною попри всi цинiчнi перешкоди часу. Леся — професiйний музикант iз консерваторською освiтою, вона; використовуючи сучаснi музичнi засоби, сама пише пiснi, головними темами яких завжди є й буде священна трiйця кожного романтика-iдеалiста: Вiра, Надiя, Любов. Сподiваюся, i ви при прослуховуваннi Лесiних пiсень хоч трохи наблизитеся до цього свiтла i хоч на мить повернетеся до щастя дитинства.

© Неофициальный сайт ЛНМА им. Лысенко
email администратора сайта andsale@hotmail.com